+та простая толкиновская мысль, что в конце чудовища победят (заимствованная из скандинавского эпоса и сглаженная христианством, которое все-таки дает надежду на потом, которое, впрочем, уже за границей апокалипсиса) та же мысль, по которой в его мире желательно быть кем угодно помимо короля или принца, потому что все короли и принцы умрут как-нибудь особо жестоко, их смерть опишут в паре абзацев, и ты будешь сидеть с ощущением совершенной выпотрошености в конце строки. вот эта мысль формулировалась для меня довольно четко как на первом, так и третьем пересмотре "битвы пяти армий". но от этого как-то не легче совсем.
(я люблю почти всех эльфов "Сильмариллиона" а кого не люблю - тех понимаю. и через страницу там с этими эльфами происходит что-то вроде: And Morgoth took the body of the Elven-king and broke it, and would cast it to the wolves; but Thorondor came husting from his eyrie among peaks of the Crissaegrim (...) and he seized the body in his mighty talons, and soaring suddenly above the darts of the Orks he bore the King away. And he laid him upon the mountain-top (...) and Turgon coming built a hight cairn over his father.
весь "Сильмариллион" выглядит, как такая гряда курганов из главы в главу. (в конце все уплывают на запад а ты остаешься с Сэмом "вот я и вернулся" что не жестоко, но вообще кошмарно) и со всем этим надо как-то жить, пока не прилетели орлы или что-то в этом роде.
(было бы легче или сложнее, если бы его книги/повести/письма не были настолько - ну. актуальны?
One War is enough for any man. I hope you will be spared a second - пишет Толкин-старший сыну Майклу, 9 июня 1941 года.
No great fun, no amusements; no bright new idea; not even a thin small joke. Nothing to read - and even the papers with nothing but Teheran Ballyhoo. Thought I must admit that I smiled a kind smile and "nearly curled up on the floor, and the subsequent proceedings interested me no more", when I heared of that bloodthirsty old murderer Josef Stalin inviting all nations to join a happy family of folks devoted to the abolition of tyrranny & intolerence! (письмо Кристоферу Толкину, 9 декабря 1943)
)
не знаю, что вам еще расскзать. нет, знаю. украинский перевод the lord of silver fountains бесконечно любим мною (помимо второй строфы с "додому"). как и misty mountains.
цар срібних водограїв і каменів гірських король підгірний має прийти до стін своїх
і залунають дзвони як додому прийде він та у вогні потоне той величальний дзвін
* за сніги імлистих сивих гір в глибінь печер у склепів шир у ті світи пора іти по скарб який вартує зір
рипіли сосни на шпилях вітри стогнали по ночах багаття жар досяг до хмар дерева в жовтих язиках
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
То про батька було, а це про сина. "Відвага його була подібна до вогню, а стійкість - до скелі; був він мудрим, голос його був прекрасним, а руки – вмілими; любив він честь та справедливість, і ставився по-доброму до всіх Ельфів та Людей, ненавидів же самого лише Моргота; не шукав він для себе ні багатства, ні влади, ні слави, та у винагороду отримав тільки смерть». И смерть была им всем наградой... А хоббиты выживут, стойкие они)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
дорогой Эсме, Про Фінгона. Астальдо можна було б записати в ельфійскі святі, але він приймав участь у виході нолдор, не покаявся і не втік з півдороги, як Арафінве. А тому його було приречено від самого початку. Однак, він все одно вірив в те, що ніч минає. До речі, дивно, але ті нолдор Сильму, котрі відповідають, або намагаються відповідати позитивним стандартам Профа, так чи інакше боягузи.
Про Фінгона. Астальдо можна було б записати в ельфійскі святі, але він приймав участь у виході нолдор, не покаявся і не втік з півдороги, як Арафінве. емм. мені здається, це якась неправильна шкала оцінки. або, принаймні, я не маю жодного бажання засуджувати "окопну лихоманку", яка і самому Толкіну була притаманна.
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
дорогой Эсме, Те, що Проф був відважним, ніхто не заперечує) Але він не одобрював несанкціоновані Валар бойові дії) З одного боку він, звісно, мав рацію - Феанаро в якості полководця це щось жахливе, і Профу довелося угробити його, доки вогняний дух не угробив все рушення. Але з другого боку - якби Торондор вчепився Морготу в писок на кілька хвилин раніше, то багато чого могло б змінитись))
-
-
26.12.2014 в 23:27"Відвага його була подібна до вогню, а стійкість - до скелі; був він мудрим, голос його був прекрасним, а руки – вмілими; любив він честь та справедливість, і ставився по-доброму до всіх Ельфів та Людей, ненавидів же самого лише Моргота; не шукав він для себе ні багатства, ні влади, ні слави, та у винагороду отримав тільки смерть».
И смерть была им всем наградой... А хоббиты выживут, стойкие они)
-
-
27.12.2014 в 00:40-
-
27.12.2014 в 00:40-
-
27.12.2014 в 11:13До речі, дивно, але ті нолдор Сильму, котрі відповідають, або намагаються відповідати позитивним стандартам Профа, так чи інакше боягузи.
-
-
27.12.2014 в 11:49емм.
мені здається, це якась неправильна шкала оцінки.
або, принаймні, я не маю жодного бажання засуджувати "окопну лихоманку", яка і самому Толкіну була притаманна.
-
-
27.12.2014 в 19:42