розстріляне відродження, поезія, деформація мозкуМене трохи нудить і голова дивна, але то нічого. Я раптом збагнула, чому вірші Т. - для вас не важливо, хто такий Т., позаяк ви все одно читали багато поганої поезії і не мені її примножувати - такі паскудні.
Він не з тих диваків, що оспівують революцію за відсутності принагіднішої теми, - він дійсно ладний був би її вершити, якби епоха й він сам не страждали на революційну імпотенцію. Вірші такі прямі й моветонно-абсурдні через те, що йому нічого не закриває очей і рук не опускає - він готовий "зривати тонкий шар людяності" (с), аби добутися... ? От тут я не розумію. Т. ніби апелює до якогось містичного "покращення", але виходить партійно-регіональний варіант.
Героїня "Три и одна и ещё один" Нагібіна говорить, що справжній поет не здатен вбити людину - він розуміє, що забирає життя. Що "вбивство - то завжди самовбивство" (про це в дусі експресіонізму мовить "Я (Романтика)"; Т. чомусь цю повість геть не зрозумів, йому здалося, що Хвильовий там глузував з комунізму; і здивовано округлив очі, коли я пояснила, що усі персонажі - одна-єдина людина).
Поет не здатен вбивати, поет не вершить революцію. Тобто, він може це схвалювати - з певних причин, може до цього себе готувати - аналогічно, але в "точці неповернення" у нього завжди опускаються руки. Може, це якесь поетичне прозріння за мить до катастрофи, я не знаю. "Одчинились двері - всі шляхи в крові!".
Просто ти мусиш бути добрим, якщо ти поет. Трохи по-янгольськи, трохи по-найсправжнішому ("боюся твоєї любові / вона найсправжніша - й інакша", є такий вірш у Твардовського). Інакше це вже поетичне ворожіння, шарлатанство, людино-божествене тло, а не божествено-людське. Треба придбати найближчими днями ранні збірки Тичини і зачитатися ними до просвітлення.
@темы:
утешаю себя: будет больно только секунду,
Микола Фітільов