с любовью и всяческой мерзостью
Люблю, коли яскраве сонце, і чорні хмари на обрії. Це створює відчуття... рівноваги. Тут останнім часом дуже багато балачок про погоду, як гадаєте?
Читаю далі цикл памфлетів Хвильового, і здається, що я ладна любити його за одну тільки першу сторінку "Двох Сил". Шевельов багато чого пише у своїй статті "Про памфлети Миколи Хвильового" - я читала її, більшою мірою схопившись за голову (і це робить йому честь, бо з такою не сентиментальною любов'ю описати долю цього митця... о, та ви мали б розуміти й самі) - і зокрема там є таке: пан Фітільов по життю був захопленим мисливцем, і в творах його це присутнє.
Дійсно, дійсно. І аллюзії (безліч, ні, БЕЗЛІЧ їх - якщо придивитись), і блискуча псевдо-хаотична манера викладу. І цей сарказм (іронія?) мимохідь: "висловлюючись м'яко, всі їхні виступи були трохи туманні... порівнюючи з петербурзьким осіннім туманом, і трохи короткозорі... порівнюючи з курячою сліпотою".
А ще Юрій Шевельов (я, мабуть, відсканую його статтю, хай скільки там сторінок) зформулював той надзвичайно сумний висновок, що я його намагаюсь висловити знов, і знов, і знов. Така національна риса.
"З того, що вони могли сказати, - вони тільки почали говорити, з того, що вони могли створити, - вони створили тільки обіцянку своїх можливостей. Сьогодні ми придивляємося з усією можливою пильністю до цієї невиконаної обіцянки, і ми можемо бачити, які величні обрії вона відкривала і як до болю мало дано було їй здійснитися".
І от ще.
Автографи авторів, що друкувалися в "Літературному Ярмарку". Знайдіть свій.
Читаю далі цикл памфлетів Хвильового, і здається, що я ладна любити його за одну тільки першу сторінку "Двох Сил". Шевельов багато чого пише у своїй статті "Про памфлети Миколи Хвильового" - я читала її, більшою мірою схопившись за голову (і це робить йому честь, бо з такою не сентиментальною любов'ю описати долю цього митця... о, та ви мали б розуміти й самі) - і зокрема там є таке: пан Фітільов по життю був захопленим мисливцем, і в творах його це присутнє.
Дійсно, дійсно. І аллюзії (безліч, ні, БЕЗЛІЧ їх - якщо придивитись), і блискуча псевдо-хаотична манера викладу. І цей сарказм (іронія?) мимохідь: "висловлюючись м'яко, всі їхні виступи були трохи туманні... порівнюючи з петербурзьким осіннім туманом, і трохи короткозорі... порівнюючи з курячою сліпотою".
А ще Юрій Шевельов (я, мабуть, відсканую його статтю, хай скільки там сторінок) зформулював той надзвичайно сумний висновок, що я його намагаюсь висловити знов, і знов, і знов. Така національна риса.
"З того, що вони могли сказати, - вони тільки почали говорити, з того, що вони могли створити, - вони створили тільки обіцянку своїх можливостей. Сьогодні ми придивляємося з усією можливою пильністю до цієї невиконаної обіцянки, і ми можемо бачити, які величні обрії вона відкривала і як до болю мало дано було їй здійснитися".
І от ще.
Автографи авторів, що друкувалися в "Літературному Ярмарку". Знайдіть свій.