Об интертекстуальности "Доктора Кто" в книгах Дугласа Адамса - или интертекстуальности книг Дугласа Адамса в "Докторе Кто" - сказано много, но я здесь, чтобы добавить ещё пол ложечки.

Сидевшему на последней ветке Монаху ничего не стоило свалиться с нее прямо в седло, что он и сделал, издав при этом радостный вопль и произнеся имя, отдаленно похожее на «Джеронимо».
(с) "Холистическое детективное агентство Дирка Джентли"

АДАМС1
МОФФАТ11
Нет, Электрический Монах ни в чем не похож на Доктора, но на него (если хотите конкретики, то - на Одиннадцатого времен "A Town Called Mercy") похожа сама сцена, да и большая часть героев Адамса. Ну ладно, два героя: Форд, Дирк. Но это такие прекрасные герои.

@темы: doctor who, Douglas Adams

---

"Искусство любви" Фромма в процессе прочтения

Фромм в "Искусстве любви" пишет, что эротическая любовь - восприятие нашей глубинной сутью глубинной сути другого человека: "Мы все часть Единства, мы - единство, а раз так, то не должно быть никакой разницы, кого любить".
И далее о том, что любовь - акт волевой прежде всего, потому что чувства проходят, а обещание "любить вечно" мы все-таки даем. Он отчасти поясняет ту фразу Льюиса о "соединении предков", которые, плодя потомков без любви, делали это из "страха Божьего" (правда, оборот "повинуясь только животному желанию" до сих пор вымораживает эмоциональную часть меня).
И все равно мне ужасно не нравится эта доминанта "волевого" подхода к любви что у Фромма, что у Льюиса. Умом я понимаю их намек на свободу воли, о которой много написано в "Страдании" Льюиса (если хотите краткий пересказ, то - свобода воли и является причиной страдания; сюрприз), но не-умом все больше хочу сбежать к Бердяеву, который умел несколько... деликатней подбирать слова.

@темы: все мы монахи

---

По черзі

По дорозі до Бога все якнайліпше
отже по черзі
жахлива погода
грошей так мало що аж нецікаво
комусь стало гірше тому що краще
щастя і нещастя як дві руки праві
жовта енотера ввечері розквітне
Христос утішає черговим болем
спокійний камінчик став каменем в полі

(2004)

@темы: Ян Твардовський

---

На часі 70-річчя УПА, голосувати я вирішила за націоналістів, тому маю виписати дещо.
Цілком можливо, що я більше не побачу львівських родичів (зараз здається, що вони надто хороші для моєї біографії, як образи з сумної націоналістичної пісні), але їх невисловлене ще й досі пам'ятаю дуже добре ("як пахли горіхи сушена лаванда / як у щоденнику дядько любив тітку"). Їм досі болить. Справа навіть не в родинних зв'язках, не у матеріальній власності, що її колись відняли "червоні". Це дуже глибока образа, яка від нинішньої політичної демагогії тільки поглиблюється. Пояснити її важко, особливо - тим, хто звик кожного року святкувати Перемогу і ностальгувати під червоними прапорами. Щоб дійти повної щирості з уявним опонентом, пояснюю: ні, я не хочу ходити під червоно-чорними прапорами і вдягати футболку з Бандерою. Кітч є кітч. В ньому нема ні осмислення, ні совісті. Пам'ятаю, третього дня у Львові я відвідала Криївку, з її "Слава Україні / Героям слава!", а потім поїхала до звичайного львівського мікрорайону, де вітаються інакше: "Слава Ісусу".

Тут ще має бути ця пісня.

@темы: аудио, бо те що стається з нами приходить з-поза нас

---

Every season is the same - the Dr kills the Daleks, well guess what? They’re back again.
And every other season, the Dr changes face, and another British actor comes along to save the HUMAN RACE (c)

@темы: видео, Форд, ты превращаешься в пингвина. Прекрати, doctor who

---

Доказывая, что старые любови по-настоящему не уходят, я села пересматривать Elisabeth.
(сценография! боги и маленькие рыбешки, какая там сценография!)

Мне очень нравится первая, венская версия. Где дер Тод "not human at all", и Крёгер - не ахти какой актёр, но - действительно это передает.
Ещё дер Тод похож на Чезаре из "Кабинета...". Может, он даже частичная цитата, но не по сюжету - по ощущению общей ачеловечности. Ни Смерть, ни сомнамбула, злодеями не являются; они просто не люди, и наивны до жути в мире человеческого горя и ужаса. Дер Тод не может понять, почему мать плачет по умершему ребенку; Чезаре не понимает, почему девушка пугается его присутствия в своей спальне. Ну и "Du brauchst mich. Ja, du brauchst mich" тут тоже общим рефреном.

@темы: elisabeth, I think I'll hate 1942 till I die, just on general principles

---

екзистенційне

Сьогодні мені болить Стус і отой безіменний предок, воїн УПА, що спопелів у власному будинку (бо не хотів його полишати).
У Яна Твардовського є есе "Туга", і це така точна реприза моїх думок, що і сказати нічого. "Любов, що завжди поєднується із самотністю, - пише він. - це наусвідомлена туга за Богом. Туга - це смуток через віддаленість". І додає: "Тут, на землі, можна бути поетом, але на небі, певно, всі поети".
Я люблю Твардовського. Я ще раз дякую Кадавр. за те, що вона відкрила його мені.

Раніше я думала, що конче маю щось по собі залишити: якийсь роман, п'єсу, вірш. Тепер думаю, що це лише додаток до головного - не обов'язковий додаток, хоча в чимось і приємний. Можливо, знайдеться Бадді, що збере всі клаптиково-паперові вірші у збірку, і буде сидіти на ній, аж поки не стане нестерпно. Але для цього треба ставитися до віршо-клаптиків, як до... клаптиків. Бо цим вони і є. Бо це не головне.
Аби лиш ти дійшов до того, за ким так відчайдушно тужиш.

@темы: все мы монахи

---

Бастера Китону сегодня 117 лет.

@темы: целую. я, Бастер Китон

---

читать

я больше не нуждаюсь в прощении, говорит он
я нуждаюсь в тебе

твоя дочь верит в мою божественность, ей
совсем как средневековой даме
хочется в распятьях видеть образ своего жениха
в заезжих бродягах - королей фэйри
но ты ведь знаешь, кто я
ты знаешь все мои рубища
все мои тайны, скрытые под Холмом
пожалуйста, рыжая девочка
жившая в слишком пустом доме
пожалуйста
пойдем?

прости, говорит она

от неё пахнет растопленным очагом
собственной коробкой
с елочными игрушками
землей перед первым дождем
ещё - историей
с романтичным началом
с плитой из гранита в конце
без середины

@темы: живые-во-мне, doctor who

---

it's not something you can fix like you fix your bow tie (с)

В обзорах стоило бы ввести отдельную рубрику: "мне приснилось, что..."
Мне приснилось, что я спасаю не слишком хорошего человека из не слишком хорошей ситуации. Сажаю его за стол, достаю спирт, чтобы промыть истертые наручниками запястья. А он смотрит на меня фирменным взглядом Мэтта Смита - таким виноватым и сожалеющим одновременно (откуда?, думаю я; почему? ведь я же спасала совсем другого) - и произносит хрипловатым голосом: "посмотри на себя, как ты изменилась".

То жуткое, что я в Одиннадцатом-из-7.05 увидела - это его признание в том, что он не может сам. Капитуляция. "Я больше никогда тебя не увижу" - не боязнь за, как, кажется, показалось Эми ("I will be ok!"), а жуткая потребность в. Как будто ему постоянно, ежеминутно нужно подпитывать свою человечность. И если рядом не будет спутника, Доктор обратится к самому себе - и найдет там даже не Викториуса, а... пустоту.

Да, забираю свои слова о "не эротичном" отношении к Ривер. Эрос там есть. Вчера хотела написать об Афродите Небесной, а сегодня уже не уверена: в какой там смеси и что именно. Они очень любят друг друга и очень скучают - это ясно. Но Доктор и Ривер совсем не так зависят друг от друга, как Доктор и Эми. Или - Доктор от Эми.
В общем, it's not something you can fix like you fix your bow tie.
"Come along Pond, please", всё ещё разбивает мне сердце (из всего многообразия проявлений искусства только ДК продолжает это делать - снова, и снова, и вновь).

@темы: загорелый подросток, выбежавший в переднюю, у вас отбирает будущее, стоя в одних трусах, doctor who

---

Оскільки я не знаю, що цієї ночі робити з собою, тут будуть вірші Яна Твардовського.
Більшість з них не можна знайти в інтернеті, тому вам лишається вірити, що я все правильно передрукувала з паперової збірки.

Вигнанці

У Біблії не сказано чи Адам із Євою цілувалися
багатьом сьогодні це зовсім байдуже
хоча спершу живеш а думаєш потім

цікаво як це було чи відразу за брамою
може дивились на золоті чорні зорі
казали мабуть тут також будемо любити
любов недосвідчена вже біжить за нами
а раєм ходити важче ніж землею

не знали навіть як в очі дивитись
чи ховати зворушення чи цілувати одразу

любов одну тільки можна скрізь зустріти
до вигнання і після любов така сама

+

Сива плиска

Смерть любові потрібна
як сіль її скріпить
дорогі померлі до нас тепер близько
у снах підходять навшпиньки
листи до нас пишуть
тільки в розлуці усе пам'ятаєш
як пахли горіхи сушена лаванда
як у щоденнику дядько любив тітку
смішив жарт про кухню з видом на цвинтар
над водою зеленою ми удвох зустрілись
у тиші себто як соромиться слово
сива плиска підглядає на високих ніжках
над Нарвою звуть її стара наречена
Бога не можна довести
Бога пізнають по тому
що серце розривається й світ не проминає
є село де кроликів можна полюбити
життя любов зменшує забирає нищить
смерть її рятує тепер і назавжди

***

Померлі в снах приходять тільки двічі
вночі
- тоді завжди прокинешся
і зранку щобкраще запам'ятати

померлі завжди приходять до людей живими

Полюбити

Полюбити людину щоб стати самотнім
бути із найближчим
аби стати далі
нічого
так треба
бо така дорога
настравді це щастя
відкриються очі
людської любові зупинка убога
любити людину щоб прийти до Бога

Що ти знаєш

Що ти знаєш про страждання
любов печалі
як коням що бігли на війну боліло
бачу небо спокійне посивіле
і не знаю
що далі

Вірю в радість

Вірю в радість ні з того ні з сього
в ангела що впав із неба щоб пограти в сніжки
у серце що хоче всього і ще трішки
в усміх
що хтось собі вигадав решту-решт
і питає навіщо і що далі
у матір що зникла за ворітьми саду
у Бога без доказів до Він є насправді
і дуже не любить про себе теорій

Плач

Марта забігана стіл застелила
дмухає на юшку серцем її студить
м'яса не досмажила огірків не закрила
над вірою що плаче знову дивувалась

а тут стільки роботи
Лазар воскрес із мертвих

щойно миску відсуну
- Марто, - каже. - Марто
Христос плакав за мною

Прийдіть

Прийдіть потріскані жовті і білі клени
скромний грабе з обдертим листям
солдати з дірками у черепі
прийди спалена дівчинко з іграшковою лопаткою
хлопче що перед смертю грав слона на сцені
прийди стара квочко на обірваній лапі
прийдіть невинні страждання
прийдіть Адаме і Єво що так швидко захотіли
дізнатися що добре а що погане
прийди цибуле у трьох кожухах що викликаєш сльози

прийдіть і скажіть
що це не Його провина

Перед мандрівкою

Ти що не хорониш від розчарувань
не бережеш від невдалої людської любові
даєш так ніби жебраєш
не лікуєш раку
годуєш голодом
не видаєш страхового полісу на життя
не кладеш ран на оксамитовій подушці
Ти що поставив ангелів із мечами за райською брамою
а не дипломатів у білих рукавичках
завжди вірю
що Ти підіймаєш наші пригнічені пальці
розтуляєш нам очі червоні як у кролика
вмикаєш світло
пояснюєш
по той бік
у кожного своя далека мандрівка

@темы: утешаю себя: будет больно только секунду, Ян Твардовський

---

7.05 - The Angels take Manhattan

напевно спасеться той кого кохають (с)

Я почти не верила, что это увижу. Может, я даже надеялась, - в том смысле, что для любимых хочешь боли, но трансформирующей, а не растаптывающей.
Одиннадцатый 2,5 сезона умудрялся скользить по грани той пропасти, в которую прыгнул Десятый. Ему было ужасно трудно из её выкарабкиваться, он не хотел обратно. Рецидив, если не ошибаюсь, был в Demon's Run, когда Ривер высказала ему прописные истины о "Doctor - the word for healer and wise man". Неслучившееся падение в "Impossible Astronaut". И вот теперь, в "The Angels take Manhattan", Эми Понд произносит "Прощай, Raggedy Man", и...
Я смутно знаю, что, если перед чувством раскрываешься полностью, оно утихает. Тупеет. Как если бы вы расковыряли рану до кости, уничтожив половину болевых окончаний. Этот бедный Одиннадцатый. Всего хуже то, что он ничего не может контролировать. Вспомните, Доктор всегда сам устраивал прощания со спутниками. Отправлялся по срочному вызову на Галлифрей, запирал Розу в параллельном мире, стирал память Донне. А тут он не делает ничего. Обстоятельства выше. И это - единственное, что может быть хуже волевых прощаний и озера Силенцо в сумме.

Только бы он не путешествовал в одиночестве.


я иду читать Твардовского потому что -

життя любов зменшує забирає нищить
смерть її рятує тепер і назавжди (с)

@темы: doctor who

---

По Льюису (он это подробно поясняет в своем эссе "Любовь"), дружба - самый неестественный вид любви. В нем слишком много Афродиты Небесной для конечномерной вселенной. Это "ангельское", бессмысленное чувство, почти как "философия, как искусство, как тварный мир, который Бог не обязан был творить".
И вот Доктор - который тоже ничего не был обязан, но почему-то отправился путешествовать, спасая миры и заводя дружбу с жителями разных планет (преимущественно англоязычных, конечно). "Божественность" ньюскульного Доктора сценаристы взяли не так, чтобы с кондачка: необязательность, ещё для олдскула характерная - это прямая заявка на звание божества, причем с очень христианской тональностью (с пантеистическими религиями это уже не пройдет). За пояснением можете обратиться к открывку в предыдущем абзаце, который начинается с "который Бог...".
Доктор не эротичен. По крайней мере, Одиннадцатый. Он весь в "ангельской" дружбе, которая скачет с ребячливости во взрослую снисходительность (этим я надеюсь ограничиться, поясняя отношения с Ривер, потому что никак иначе воспринимать их не могу), а потом и вовсе заступает на грань с Викториусом.
Да, Викториуса Льюис тоже где-то объясняет. Вот: "дружба чиста, свободна, не ищет своего, радуется истине. Она — чисто духовна (...) Но (...) Есть духовное благо, есть духовное зло. (...) Худшие наши грехи — духовные".

В общем, скорей бы пятая серия.

@темы: doctor who

---

"Pushing Daisies" - сериал с невыносивым градусом трогательности. Я подозреваю в нем внебрачное, но очень любимое дитя Дугласа Адамса, потому что это же почти "Автостопом по Галактике", только без внеземных вторжений; почти "Дирк Джентли", только с меньшей долей цинизма.

@темы: я ежедневно борюсь со своей склонностью к эмоциям, но пока дело не ладится, Douglas Adams

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Здравствуйте, я подключила интернет и давно уже вернулись из Львова. Сложно описать, что именно я ожидала от этого города, - но всё оказалось иначе и лучше.
В самом деле, там хочется жить. Дело даже не в архитектурном буйстве центра или высоком культурном уровне (хотя от этого, конечно, глупо отказываться). Мне нравится, как львовяне говорят "прошу?" (ударение на первом гласном) вместо традиционного для востока "шо?". Их привычка креститься, проходя мимо церкви. Неторопливый буржуазный уклад жизни, когда центр просыпается не раньше 10:00 и засыпает не позднее 23:00.
Нравится акцент, который я уже начинаю растрачивать в Запорожье: это чуть польское интонирование, очень гордо звучащее рядом с "книжным" украинским, который можно услышать на моей малой родине. Нравятся мои родственники, внезапно обнаружившие себя в огромном количестве. Они все очень хорошие люди, хоть и представляют нас (восточных украинцев) не менее фантастично, чем мы их.

Пося-сан, которая была в нашей двухместной компании гидом, человеком-со-списоком-форума, человеком-со-знакомыми и человеком-умеющим-готовить-еду, редко сюда заходит, но я всё-таки напишу, что серьёзно подозреваю в географическом распределении людей какой-то просчет. То есть, исчезни расстояние между Днепропетровском и Запорожьем, моя жизнь была бы куда счастливей.

Вірменський собор первым дал мне понять, что оставаться атеистом/агностиком/монистом/буддистом в городе, где так много невероятно красивых храмов, действительно сложно. Коллективными усилиями мы распознали в расписанном Яном Генрихом Розеном соборе влияние Альфонса Мухи и прерафаэлитов. Но распознавать - одно, а внезапно увидеть в дневном полумраке, вещественно и на всю стену - немного другое.
Мне ужасно нравится, что Розен всегда рисует ангелов без крыльев: взамен этого они парят над полом и смотрят очень строго ("Ти що поставив ангелів із мечами за райською брамою / а не дипломатів у білих рукавичках"). Почти так же мне нравится осознание того, что Толкин никогда не описывал эльфов с острыми ушами.
Тут подробный пост с коллекцией фотографий собора.

---

У Львовi.
Це мiсто церков, шоколадниць, гвинтових сходiв i брукiвки. Думка не надто оригiнальна, але я починаю плекати мрiйливi плани про ПМЖ.

---

Всю жизнь я только и делаю, что ищу обезболивающее.

@темы: ...и всяческой мерзостью

---

Якби всі мали по чотири яблука
якби всі були дужі мов коні
якби всі були однаково безборонні кохаючи
якби кожен мав те ж саме
ніхто нікому не був би потрібен

Дякую Тобі що справедливість Твоя це нерівність
те що маю і чого не маю
навіть те чого не маю кому дати
завжди комусь потрібне
ніч є щоб був день
пітьма щоб зірка світила
є останнє стрівання й перша розлука
молимося бо інші не моляться
умираєм за тих хто не хоче вмирати
кохаєм бо іншим серце вихололо
лист наближає бо інший робиться далі
нерівні потрібні собі
їм найлегше збагнути що кожен існує для інших
і осягнути цілість

(с) Ян Твардовський

@темы: Ян Твардовський

---

@темы: doctor who