київ, майдан В Мистецькому арсеналі всюди Майдан: лекції, книги, філософські обговорення революційного дискурсу; на майстер-класі з ізо я малюю птаха з символікою УНР (синьо-жовтою) на крилах. На Майдані важко. По-справжньому важко. Я пам'ятаю ці вулиці - ну, звісно якими, з вересня 2013го, на моїй мапі нема баррикад, темного кам'яного пилу, гір квітів. (мистецтво рефлексує усе, мистецтво не може по-іншому - якщо воно зупиниться, то не зможе існувати. усе можна пережити. ти виходиш на Майдан, і читаєш одне: як можна це пережити?)
Біля архангела Міхаїла пусті палатки, димить польова кухня. Юля спиняє мене подивитись на портрет Нігояна (22.01 - читаю дату смерті; на Грушевського; мисливська куля наскрізь. це все важливо, намагаюсь зробити поступову фабулу п'єси) До нас підходить чоловік у камуфляжі. Він чи то бачив смерть Сергія, чи то ще когось, як Сергій - їх взагалі-то багато, не знаю, в нас не виходить нормально поговорити (холодно; Юля сіпає мене іти) я його запам'ятовую, втім. те саме - як можна це пережити? (знак запитання має значення, пунктуація взагалі важлива це не втвердження власного горя - пафосне чи ще якесь. це пошук виходу з горя - ну, тобто, щире запитання, на яке дуже хочеться знайти відповідь: як жити далі? як відмивати від копоті Дім Профспілок, нині поплямований червоною фарбою? як ходити цими вулицями?