нічого веселого тутПровела перший прямий ефір. Обговорювали закон про наклеп (в принципі, абсолютно відверто). Переконали маму одної з гостей (мама дивилась включення), що час переходити на бік Майдану. Дрібно-позитивні професійні пироги.
І ще, звісно, безлічних мерзенного дріб'язку надодачу.
Колєжанка з молодіжного порталу, яку "тепер всі звинувачують, що вона працює на державному ТБ". Два дні тому (три?), коли повідомили про вбивство Нігояна, і ще не знайшли Вербицького, я, пам'ятаю повернулась додому якась гранично варена, сіла на диван і почала відклацувати канали в напрямку П'ятого. І, звісно, захопила десь півтори хвилини вечірнього ефіру колєжанки, де вона абсолютно весело розповідала щось там молодість і наснагу, і позитив.
ЧОМУ?
Серйозно, ЧОМУ?
Ну нема у нас аж такої драконячої цензури, щоб не було можливости зробити хоча б хвилину мовчання на початку програми. Все можна, і закони обговорювати можна, і опозиційних експертів кликати все ще можна (ми от кликали - він, правда, зламався напівдороги через ожеледь і не зміг доїхати).
Колишня викладачка зарубіжної літератури. Дуже гарні лекції читала. Ще роки три тому демонстративно відмовилась викладати українською, мотивувавши, що "її діди визволяли це місто" (Запоріжжя; я й досі шукаю в заяві логічний зв'язок). Тепер розписує на фейсбуці, що Президент який є, хай буде, Беркут правий, його просто довели, катувати людей на морозі ок.
Ок.
Колєги мами, які місяць тому їздили за нещасні 250 грн в Київ "подивитись столицю", і для яких це теж ок, все нормально, батя, ми працюєм.
Люди, які пишуть про "незалежність, яка народжується з крові" (Нігояна, Вербицького, інших - достеменно невідомо, скількох).
Від останніх верне особливо, бо ЖОДНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, НАВІТЬ УКРАЇНСЬКА, НЕ ВАРТА ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ.
Це така велика таїна? Це так складно зрозуміти?
Їх вже не вернути, жодного з них. Більш ніж впевнена, що ніхто з них не хотів собі смерті байдуже якої героїчної.
Хотіла б сказати, що ненавиджу президента і всю його кодлу, бо якби вони пішли хоча б місяць тому - всі були б живі; але я їх не ненавиджу. Взагалі не маю жодних емоцій щодо них, якийсь довготривалий емоційний ступор.
Десь глибоко я, здається, ще вірю, що насамкінець цього ми отримаєм змогу жити заради держави, а не вмирати на її честь. Минулі сторіччя того явно не вистачало.
@темы:
...и всяческой мерзостью