понедельник, 21 марта 2011
все-все-всеНапередодні власного двадцятиріччя відчуваю, що "Я виходжу на новий шлях, і мені радісно. Поперед мене горить зоря, як і колись горіла. Я її кладу в своє волосся - і вона горить інакше... Да...".
Цей березень обіцяє дуже багато, - нове кошеня у батьків, наприклад. Мама якось загадково посміхається, і відповідає, що візьме його (кошеня), тільки якщо воно дійсно буде сіамським (там довга історія з кішкою, що гуляла десь на вулиці, і от, власне, нагуляла). Господи, яка різниця? І взагалі. І ще багато чого - чи не збреше (той березень), чи збреше, хтозна.
Дивлюся фантастично добрі фільми Кіра Буличьова, а думки все в один край: що б вони сказали - от хоча б ви, пане Миколо - якби це побачили? Якби це дійсно трапилось? Бо ж хотіли ви іншого, я відчуваю.
Найнереальніший з світів - не-створена країна наших революціонерів. Якби вони змогли. Якби їм дали. Якби вони не вбили себе у тридцять дев'ять.
Було б, напевно, неймовірно криваво. І неймовірно прекрасно - на якусь мить.
@темы:
птица заглядывает в меня за миг до того, как начать мне сниться,
Микола Фітільов