Повернулась з Книжкового Арсеналу.
(ми всі тут розумні й знаємо, що це, але як раптом ні - це п’ятиденний культурний фестиваль, в Києві, вулиця Лаврська 10, комплекс Мистецький Арсенал, вот ето всьо)

Поки побачені/прослухані події ще злиті для мене в святково-тривожній вінєгрєт, але спробую структуровано (через чьорточьку) викласти найцікавіше терміном четвер - неділя.

- презентація антології сучасної польської драматургії "Сповідь після зламу". Найважливіша й найкрутіша для мене особисто подія, бо 1) драматургія 2) польська драматургія (я з нею фактично не знайома, і це добрий привід змінити ситуацію) 3) ТАМ БУЛА ЧИТКА
Всього в антології сім п'єс. Наразі встигла прочитати чотири з них, і дуже рекомендую "Пісочницю" Міхала Вольчака (ох як важко описати зміст, якщо уникати трохи по-дебільному узагальненого "хлопчик і дівчинка граються в пісочниці, говорять на дитячі теми, але це не дитячі теми"; треба читати або читку бачити), "Наш клас" Тадеуша Слободзянека (початок минулого сторіччя, у класі навчаються поляки й євреї, потім починається Голокост, і - вгадайте осердя конфлікту; я можу помилятись, але щось підказує, що тема Голокосту й антисемітизму в польській драмі - щось штибу Голодомору в українській в плані культурного тренду), "Чекаючи на турка" Анджея Стасюка (жителі прикордонної - і вже шенгенської, - зони, тяжко тужать за часами, коли кордони були закриті й аби кого в країни не пропускали; в наявності Хор Контрабандистів і аллюзії на Беккета - міфічний "турок" нібито вже купив прикордонну зону, і планує тут все перебудувати в типово турецькому стилі. чи прийде він насправді, дізнаєтесь, як дочитаєте)
Переклад здійснили Олександр Бойченко, Андрій Бондар і Олександр Ірванець.

- зустріч з Львом Рубінштейном
Довго чекали, ледве знайшли місця, сиділи чорт зна де, попередньо виступав Ірванець (я люблю Ірванця, це позитивний епізод). Але Рубінштейн шикарний, воно всьо було варте.
От не знаю, чи сприймається його поезія по-іншому без бексторі й озвучування голосом автора (певно що сприймається), але "Лестница существ" - один з моїх найулюбленіших віршів тепер.

- лекція Михайла Мінакова "Про революцію"
Трохи плутаюсь в наукових званнях Мінакова, пошукайте їх самі. Але говорив він речі дуже актуальні й - рідкість навіть на Арсеналі, на жаль, - не беззмістовні.
Почав з посилань на "Про революцію" Ганни Арендт, з базовим розподілом усіх революцій на Мойсеєву (успіх і свободи - гдє-то там вдалєкє) й Прометеєву (свободи тут і зараз). Говорив про "революційну розкіш", себто дозволити собі її можна тільки раз на 50 років, а ми вже втретє - і майже кожні 10 років. Наголошував, що план Путіна -глобальна демодернізація, і не тільки Росії чи України, але й Європи (проект "консервативна Європа").
Чітко описував, що треба зробити в найближчі кілька місяців:
1) прибрати інститут президентства (це "мідні труби", через які в нашій країні ніхто не може пройти неушкодженим)
2) відкрито формувати парламентські списки
3) створити сильні громади на місцях.
І ще дуже непогано - розмежувати бізнес і владу, хоча поки в Україні олігархи ворогують між собою, не все так погано у нашому домі.

Було, звісно, багато посередніх зустрічей. Багато зустрічей, заявлених, як актуальні (себто - про Майдан) краще б не були взагалі. Це особливо гостро відчувалося, коли, проїхавши кілька станцій метро, я виходила власне на Майдан - там зовсім інша атмосфера.
Горе, звісно. Квіти, лампадки, світлини загиблих. Поплямований червоною фарбою дім Профспілок, хтось фотографується на фоні водометів, хтось плаче.

Враження таке, ніби Книжковий Арсенал - логічна спроба пережити усе це, відрефлексувати. Майдан - ні; тобто, все, що він зараз говорить - це "як можна це пережити?"

***
Ну і таке, з особистих спогадів.
Цього разу Київ сподобався мені набагато більше, хоча погода була паскудно-холодна, я (як завжди) вдяглась занадто легко й пересування по місту було... ну... швидким.
Зустріла багато друзів, друзі зустріли мене, було весело, й навіть жахливий хостел настрою особливо не псував.

*
Опів на дванадцяту ночі, метро Палац Спорту. П'яний мужик в компанії двох друзів співає "Путін - хуйло! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!"

*
В метро, станція Хрещатик.
Літня жінка питає чоловіка:
- Вы такой загорелый. Наверное из Крыма?
- Из Крыма.
- И как там?
- Плохо.
(...)
- Но вы такой загорелый, оставались бы там загорать на солнышке.
- Там солнышко, а тут мама.

*
в жж є ще й фоточкі