Ліза чарівна. Може з комфортом розміститись на двох моїх долонях, а для опису її не потрібно навіть світлин - виглядає точно так, як і всі сіамські кошенята у перший місяць свого життя. Мале, тендітне і гостре (кігтики! зубки!). А ще вона дуже... самодостатня. Не маю сумнівів, що десь через пів року на нас вона буде дивитись так точно, як оповідав пан Фергюсон: "Well, this one feeds me".
Мені шкода тільки пацюка. Нажаханий, не виходив весь день зі своєї клітки, і навіть їжу приймав з острахом - бо ж руки у господарів відтепер пахнуть зрозуміло чим. Я б взяла його до себе, та де ж знайти місце (втім, можливо, таки знайду). Лізі Василь, природньо, поки що на чорта не здався, - і це робить життя ліпшим нам усім. Чи надовго.