Так дивно - коли у "Вальдшнепах" чітко прослідковуєш ніцшеанство, бачиш майже дистилят його, і герої говорять, говорять: про любов до дальніх, ненависть до ближніх, через яку, мовляв, тільки й можна виявити волю й відвагу.
А потім Дмитрій каже:"От хоч убий мене! - а не можу їх зненавидiти справжньою ненавистю. У кожного з ближнiх - навiть найбiльших моїх ворогiв - буває така, знаєш, людська усмiшка й таке, знаєш, миле й гарне обличчя, наче на тебе прекрасна Богоматiр дивиться. Я кажу й пiдкреслюю, у кожного, бо навiть у суворих i злил з природи людей я бачу цю усмiшку й це обличчя".
І розумієш - я розумію - що на власні очі бачив такі саме посмішки у кожного ближнього.
Я буду багато сьогодні писати про нього, так, так.