Как я разлюбила астронавтов.
[трогательная фраза на тот случай, если в одной из параллельных вселенных я - wot da hell! - питала к ним тёплые чувства]

спойлерные размышлизмы о

- Интересно, все ли после встречи с Сайлентами ощущают себя "a little bit sick"? Верней, вот с какой стороны: это sick - исключительно от испуга, или чего-то ещё, с новыми монстрами сопряжённого?

- Градус флирта между Одиннадцатым и Ривер ощутимо повысился. Тут уже и "она просто друг!" есть. Мне это тихо нравится, кстати говоря.

- Эми и Доктор. Доктор и Эми.
Та сцена в ТАРДИС, когда - "поклянись чем-то, что имеет значение". Fish fingers and custard! Мне сложно объяснить в своей нынешней эмоциональной косноязычности суть, но - эти преображения Одиннадцатого, когда он *вначале* дурачится, вписывая себя в каждый раздел британской энциклопедии, а после становится действительно серьёзным, действительно старым таймлордом, чья единственная надежда - в девушке, которая скорей мироздание обрушит, чем позволит ему, тысячелетнему к тому моменту, умереть.
Нет в этом (я о выстреле) ничего геройского, и ничего особо хорошего тоже нет, - есть только подкожное ощущение, что я_бы_тоже.

@темы: и пусть объясняют знающие тебя, что не было, не было, не было ничего, doctor who

---

Новый повод погружаться в пучины мизантропии - эти фразы, то и дело скользящие в отчетах об "Астронавте", пачками мной (и вами) читаемых, относительно Гиллан. Все, мол, хорошо в новом сезоне, вот только играет она... и уж конечно не лучше Билли Пайпер. Лолшто? Пайпер была хорошей актрисой?
Наверное, это какое-то глобальный разлом восприятия, но я думала (и думаю), что Эми сыграна так, как и должна. То есть, рыжей шотландкой с совершенно смешанным комплексом чувств к - то ли любимому, то ли другу, то ли учителю, Доктору. И уж совсем ясно теперь, что без его присутствия - пусть не рядом, но во Вселенной - она взрослеть совершенно не готова.

Третий пересмотр грядёт. Виват субтитрам.

@темы: doctor who

---

The Impossible Astronaut

Вы рыдали. Я рыдала. Господи, ну и бог же у нас.
Беременная Эми. Когда они успели и как я за них рада - вопрос и рассуждение, оттянутое во времени до завтра (послезавтра?). ТАРДИС из "Жильца", страшные Сайленты, Ривер, которая однажды встретится со своим таймлордом впервые, а он - напротив.
И убитый Доктор. Знаете это так... так... ну, как получить пощёчину от Мироздания. Если писанина в этом бложике заинтересовала вас настолько, что вы даже украиноязычные посты читаете, то намёк, наверное, прозрачен. В остальных случаях - nevermind.

Эми. Эми с потерянным взглядом - "зачем всё это, он же умер". И вот эта его улыбка:



Жду субтитров, и на время превращаюсь в просто-человека-с-болящей-головой. И перспективой объестся пасками туморроу.
Фу, как... глухо это всё. Вы впервые оставили меня совершенно без нутра, мистер Моффат.

@темы: утешаю себя: будет больно только секунду, губы у меня тряслись как два дурака, doctor who

---

Пост в состоянии относительного аффекта.

Настроила онлайн-трансляцию BBC1, убрала постель (почти), приготовилась внимать.
О. Я ждала это шоу, как ничего вообще - в плане кинематографа, и искусства в принципе - *раньше* не ждала, наверное. Всю осень, и зиму, и половину весны. А кое-кто из камрадов ждал и поболе, да?

Доктор, Доктор, Доктор.
Как невероятно здорово, что он у нас есть

@темы: я ежедневно борюсь со своей склонностью к эмоциям, но пока дело не ладится, doctor who

---

Була на телебаченні "мовчазною масовкою" (чомусь подобається там бувати - тепло від софітів, класична провінційна атмосфера... затишно). Наслухалась про Чорнобиль, мирний атом та вітряки.
Експерт з радіології виводив: "Мі опустили уровєнь радіації до послевоєнного уровня...". Послевоєнного.
У мене, знаєте, дух перехоплює, коли розумію, що тоді - у двадцятих, тридцятих, все, значить, інакше було. Що я от, і ті, хто поруч зі мною, живемо у країні геть іншій, ніж вони. І, може... може, на краще? Ні, я не знаю, яке тут взагалі може бути "краще", але ж після 33-го стільки страшного було...

Поки їхала в університет, намагалась згадати, як закінчив життя Микола Зеров. Потім зрозуміла, що писала ж про нього лекцію колись, відкрила, і - "зіслали на Соловки".
Кожну їх біографію читаю, як шекспірівську трагедію.

@темы: Микола Фітільов, Розстріляне Відродження

---

"Turning Tables" в исполнении Холидей/Пелтроу впечатляет исключительно до того, как услышишь её в первоисточнике Adele. Вообще же, я не понимаю с некоторых пор, как можно воспринимать Glee не в качестве долгоиграющей жевательной резинки.
Три дня до премьеры ДК. Интересно, скажут они что-нибудь о Саре? Мысли объективно - нет, потому что сезон давно сняли. Мысля так, как обычно это у меня происходит - очень хотелось бы, чтобы. Хоть фразу. Підсумовуючи.

@темы: видео, Glee, утешаю себя: будет больно только секунду, doctor who

---

Не в обзоры.

Элизабет Слейден умерла. Говорят, рак.
У меня умерла, конечно, Сара.

І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілось мені — так, як у дитинстві, на теплих грудях (с). Бачите, і тут ви, пане Миколо.

@темы: doctor who

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Читаю статтю, і думаю. Думаю: кого ти обманюєш у своїх причинах відрази до Шкляра? Хоч не хоч, власну сторону вже обрала. Дід був би радий... хотіла б я знати, доречі, як там він.

Якщо можеш мені щось дати, Господи, дай, будь ласка, вміння любити не сентиментально.

@темы: Микола Фітільов

---

Пять дней до нового сезона, а у Смита ещё и эта фотосессия с гвоздикой.
"Кристофер и ему подобные" витает на грани сознания, какбэ намекая на просмотр, но:
-рейтинговые сцены
-недописанная курсовая
-стотыщ других фильмов/спектаклей

Чувствуете, чувствуете привкус вечности в этом наречии - "когда-нибудь"?

о гвоздиках, пиджаках в клетку, перстнях и всём, что прилагается к

@темы: я ежедневно борюсь со своей склонностью к эмоциям, но пока дело не ладится, doctor who

---

По-моему, лучшая сцена во всём фильме.
После неё я, по крайней мере, твёрдо решилась на просмотр.

@темы: видео, Сергей Юрский

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Посмотрела интервью с Сергеем Юрским в "На ночь глядя" (вообще говоря, у меня лежит ещё два его интервью в других программах, и я даже подумывала завести по этому поводу отдельный пост, но потом махнула рукой).
О, эта магия восприятия. Вот он говорит, говорит, я пытаюсь различить в 76-летнем человеке того, чьи книги читала, и фильмы - смотрела. А потом один из ведущих заявляет, что "Золотой Телёнок" - лучшая экранизация Ильфа и Петрова, и Юрский совершенно бендеровским тоном произносит, чуть сощурив глаза: "У вас острый взгляд!". Бинго. Всё становится на свои места, и различать больше не нужно; вижу и так.
Говорили о Бродском (не забыть посмотреть фильм), Сталине (не забыть посмотреть спектакль), детях и внуках (тут смотреть нечего). Относительно пред-предпоследнего - как жаль, что наши занимательные дискуссии о памятнике-который-взорвали (запорожцы и сочувствующие в курсе) уже закончились; можно было бы не пилить руками воздух, а попросту цитировать. И вообще мне тихо нравятся мышление Юрского, изложение этого мышления, и вообще он замечательный. 1,5 непрочитанных книг ждут своего прочтения.

@темы: Сергей Юрский, я ежедневно борюсь со своей склонностью к эмоциям, но пока дело не ладится

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Вальдшнепи, 1996

В ті далекі часи, коли дерева були великі, біля логотипу "Інтер" стояв невеличкий плюсик, і авторці блогу було п'ять рочків, група людей вирішила екранізувати недописаний роман представника "Розстріляного Відродження", Миколи Хвильового.
Не знати, чи то дався взнаки брак фінансів, чи то - оригінальна ідея, однак фільм вирішили зробити у сепії, додавши, окрім цього, специфічні "шуми", що більш доречні у кінемотографі двадцятих. Будемо чесні: в цьому є резон. Якщо дивитись фільм у темній кімнаті, як от я вчора, виникає ефект переглядання старих фотокарток, або ж - передсвітанкового сну, коли чіткіх контурів не розрізниш, але дух нібито близький.
Далі починається сум. Ні, не так: СУМ.
Поясніть мені хтось, бо я не розумію: коли вже ви робите свідомо некомерційне кіно, цікаве лише обраній касті людей, що роман читали - є рація зробити його максимально близким до тексту, щоб вдовольнити всіх причетних. А що на практиці? Якесь дивне відчуття, ніби тебе ошукали найближчі.
Бо величезні діалоги (все більше мені здається, що вони придатніші до сценічного втілення) вирізали, залишивши куці обрізки. Додали якісь псевдо-пророчі репліки про "комунізм, як рабську систему", що їх і близько не було в Хвильового. Де розмова з Аглаєю про Шевченко, про ніцшеанство, про "посмішку Марії"? Де історія знайомства з Ганною, пояснення "мені здалося, ти воскресла"; де авторська... о. Люди, люди, це ж найголовніше. Якщо це вирізати - навіщо взагалі?..

Ближче до кінця літературного сюжету я почала придивлятись до шкали відтворення відео: все мало скінчитись от-от, однак залишалось ще 20 хвилин екранного часу. Виявилось, на простій екранізації автори не зупинились: вони вирішили ще й додумати незакінчений сюжет.
Ось тобі й ось. Я чесно трималась перші три хвилини, коли чоловік тьоті Клави почав розповідати Вовчику про якусь папку, де містився компромат на нього, а потім вимкнула. Може, вони орієнтувались на якісь нотатки Хвильового (що дуже сумнівно); не знаю. А знаю я лише те, що не хочу засипати ймовірним непотребом власне сприйняття.
Який сором. Як шкода.
А, ще була рейтингова сцена з Вовчиком та Клавою на траві - тут нічого не маю проти, все за сюжетом. Якби зо всім так.

кілька кадрів

Дмитро і Аглая...



...тьотя Клава...



...і знов Аглая. Спокушаэ.

@темы: утешаю себя: будет больно только секунду, Микола Фітільов

---

Ощути себя асоциальным элементом в три часа пополудни, мм.

1. Меня совсем не радует Девид Теннант в качестве Трандуила; этот человек вообще мало радует меня по мере приближения к сколько-нибудь близким образам, а тут - король Лихолесья. О, Господи, ну и бог же у нас.

2. Восприятие который раз меланхолично пожимает плечами относительно Фримана=Бильбо: он, наверное, хорошо сыграет, но... Говоря откровенно донельзя, я вообще не знаю, хочу ли этой экранизации.

3. И, наконец, меня холодно радует вылет известно какого Уве из немецкого танцевального шоу-кордебалета. Господин Крёгер, вы замечательно поёте, чуть менее замечательно играете, но это вот (вместе с концертными дисками в наборах косметики, и прочая, прочая, прочая) - полная ерунда. Totale Facepalm.

@темы: вставай и заново сходи с ума: добро пожаловать в реальный мир!

---

думки

Мені здавалось раніше, що "Я (Романтика)" - це конфлікт вибору між Україною та Партією. Те саме, до речі, приписують ще й "Вальдшнепам", але я чомусь сумніваюсь.
Отож, мені здавалось. Але - слухайте! - можливо, там все глибше, і навіть Україна не на першому місці?
Дивіться: Дегенерат, Доктор Тагабат, Андрюша. Мати. І "Я".

Дегенерат - тваринне, жорстоке, машинальне.
Тагабат - свідоме і раціональне, позбавлене емоцій (окрім насмішки і позалюдської (коли "роби... що хочеш") цікавості).
Андрюша - духовне, вище, слабке.
Мати - Марія, в цьому все.

І "Я", що ніяк не може обрати, ким з них стати. А потім обирає.
Дуже хочеться завчити напам'ять цей текст, бо таке... таке треба мати у собі.

@темы: Микола Фітільов

---

Повністю не перечитувала "Я (Романтика)" ще зі шкільних років. Чомусь уникала цього. Чому - не знаю.
А от тільки-но переслухала. Мій навіжений Боже (с), це геніальна повість. Цілком зрозуміло, чому я ще тоді закохалася у цю криваву, страшну, душею назовні вивернену творчість.

О. Слухайте, слухайте.

текст

Татарин знову тягне своє азіятське: “ала-ла-ла”. Я дивлюся на портьєру, на заграву в скляних дверях.— Андрюша вже зник. Тагабат і вартовий п'ють старі вина. Я перекидаю через плече мавзер і виходжу з княжого дому. Я йду по пустельних мовчазних вулицях обложеного міста.
Город мертвий. Обивателі знають, що нас за три-чотири дні не буде, що даремні наші контратаки: скоро зариплять наші тачанки в далекий сіверкий край. Город причаївся. Тьма.
Темним волохатим силуетом стоїть на сході княжий маєток, тепер — чорний трибунал комуни.
Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
...Шість на моїй совісті?
Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті!!!
— Тьма?
І я здавлюю голову.
...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...
Тоді я, знеможений, похиляюсь на паркан, становлюся на коліна й жагуче благословляю той момент, коли я зустрівся з доктором Тагабатом і вартовим із дегенеративною будівлею черепа. Потім повертаюсь і молитовне дивлюся на східний волохатий силует.
...Я гублюсь у переулках. І нарешті виходжу до самотнього домика, де живе моя мати. У дворі пахне м'ятою. За сараєм палахкотять блискавиці й чути гуркіт
задушеного грому.
Тьма!
Я йду в кімнату, знімаю мавзера й запалюю свічу.
...— Ти спиш?
Але мати не спала.
Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м'ятежний син, зовсім замучив себе.
І я чую на своїх руках її хрустальні росинки.
Я:
— Ах, як я втомився, мамо!
Вона підводить мене до свічі й дивиться на моє зморене обличчя. Потім становиться біля тусклої лампади й зажурено дивиться на образ Марії.— Я знаю: моя мати і завтра піде в манастир: їй незносні наші тривоги й хиже навколо.
Але тут же, дійшовши до ліжка, здригнув:
— Хиже навколо? Хіба мати сміє думати так? Так думають тільки версальці! І тоді, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що ніякої матері нема переді
мною, що це не більше, як фантом.
— Фантом? — знову здригнув я.
Ні, саме це — неправда! Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного “я”, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю
города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.
І тоді в тваринній екстазі я заплющую очі і, як самець напровесні, захлинаюсь і шепочу.
— Кому потрібно знати деталі моїх переживань? Я справжній комунар. Хто посміє сказати інакше? Невже я не маю права відпочити одну хвилину?

@темы: Микола Фітільов

---

Вы вот спите, а я хлопаю в ладоши (прыгать на одной ноге в полвторого ночи негуманно) оттого, что на рутрекере столько спектаклей с Юрским, и вообще он замечательный.
То есть, вы-то знали - что замечательный, - а я только сейчас досмотрела "Золотой Телёнок", и в настроении рассыпать восхищённые эпитеты и прочие междометия. Но, полвторого.
И у меня даже книжка его есть! Подумайте, такая удача случается и вовсе раз в никогда.

@темы: Сергей Юрский, что любовь, как акт, лишена глагола

---

Насправді, Хвильовий пише у памфлетах прості й чіткі істини: що пролетарське мистецтво треба судити за його художню, а не ідеологічну цінність; що неправильно повністю відмовлятись від здобутків культури "минулого", і варто орієнтувати себе на "психологічну Европу" - найкращі здобутки цієї культури.
Але для "просвітян" все це, плюс наведені аналогії у розвитку пролетарського і буржуазного мистецтв, мабуть, звучали так само, як для Клавдія - Гамлетове "король може відбути подорож по кишках злидаря".

В мене ще більш, як пів книги. Будьте мужніми.

@темы: Микола Фітільов